Надазовські греки України: їхні дві мови та етнос під загрозою зникнення

Олександр Рибалко, Київ Фото: Роман Кабачій

Надазовькі або приазовські, маріупольські греки є окремою групою греків. Свою назву вони отримали після насильницького переселення Росією з Криму на північне узбережжя Азовського моря, де вони заснували місто Маріуполь та десятки сіл навколо. Це сталося у 1778–1780 роках. Цю територію нині називають Надазов’я, або Північне Приазов’я, Маріупольщина. Сьогодні це південь Донецької області України.

Один етнос, дві мови

Не є дивним, що сформувавшись як етнічна група в Криму і проживши кілька століть

поруч з іншими народами, які населяли тоді півострів, зокрема й переважно з кримськими татарами, кримські греки чимало увібрали з їхньої культури до своєї. Це стосується не лише матеріальної культури, кухні, музики, але й мови.

Ще в період свого проживання в Криму частина греків цілком перейшла на тюркську

мову, а інша частина зберегла рідну, до якої увійшла велика кількість тюркізмів. Відтак

кримські греки поділилися на дві мовні групи — румеїв, які розмовляють румейською, й

урумів, які розмовляють урумською — і так вони прибули до нового місця проживання в

Надазов’ї.

Румейська мова («румаку глоса») є рідною для надазовських греків-еллінофонів

(румеїв). Її назва походить від грецького слова «ромеос», тобто «римлянин», бо так себе називали підданці Східної Римської (Візантійської) імперії, яка простяглася аж до Криму. Румейська мова сполучає в собі елементи, успадковані від грецької мови візантійської доби, запозичення з кримськотатарської мови й димотики (сучасної народної розмовної форми грецької мови), а також численні українізми й русизми.

Румеї мають досить багатий фольклор. У 1920-х роках у них з’явилася своя писемна

література. Єдиної внормованої літературної румейської мови не існує. Вона має п’ять

місцевих діалектів.

Грецький народ з давніх-давен користується власним алфавітом. Але у XIX сторіччі румейські поети записували свої твори за допомогою літер російського алфавіту, доповнюючи їх грецькими літерами. У 1920-х роках було створено спрощену абетку на основі грецького алфавіту. Уже в 1930-х роках ця абетка припинила своє функціонування через політичні репресії.

На початку 1970-х років стараннями київського мовознавця Андрія Білецького було

запроваджено кириличний алфавіт на основі російських літер, яким надазовські румеї

послуговуються і донині. Останнім робляться спроби застосовувати українські, а також

грецькі літери для написання румейських слів.

Урумська мова («урум тыли» або «урум дыли») є рідною для надазовських греків-

тюркофонів (урумів). Її назва походить від слова «рум, урум», що є тюркизованою формою грецького слова «ромеос».

Урумська мова надазовських греків має тюркське походження. Її основу складають

кримськотатарські говірки, тож деякі науковці вважають урумську етнолектом

кримськотатарської. Урумська мова відрізняється від кримськотатарської наявністю

істотного грецького впливу. Українізми й русизми також увійшли до її складу.

До початку XIX сторіччя урумська мова виконувала офіційну функцію в регіоні й була

мовою спілкування між урумами й румеями. Збереглися давні писемні пам’ятки церковно-релігійного, навчального й ділового характеру, багатий урумський фольклор.

Писемна літера в урумів з’явилася лише в другій половині XX сторіччя. Втім, єдиної

внормованої літературної урумської мови немає. Науковці виокремлюють в урумській мові Надазов’я (тюркська мова понтійських греків також називається урумською) два діалекти (кипчацький і огузький), які вони поділяють на говірки.

У Криму й деякий час у Надазов’ї урумські тексти записували грецькими літерами.

Згодом почали використовувати кирилицю, якою послуговуються донині.

Мовна ситуація греків на сьогодні

Нині обидві мови надазовських греків — румейська й урумська — не є кодифікованими,

не є введеними до формальної освіти або публічного громадського вжитку, не кажучи вже про ділове або офіційне мовлення. Вони існують лише у вигляді виконання фольклору, або для створення сучасних літературних творів.

У школах в місцях компактного проживання обох мовних груп надазовських греків

викладається новогрецька мова. У Маріупольському державному університеті також

викладають новогрецьку. У суспільному житті українські греки послуговуються

переважно російською мовою.

Таким чином, сьогодні румейська й урумська мови опинилися під загрозою зникнення,

з кожним роком кількість їхніх мовців стає дедалі меншою. Нині часто-густо мовні

активісти б’ють на сполох, закликаючи громадськість і державу вжити запобіжних заходів для збереження цих мов. Але це складний і тривалий процес, своєрідне замкнене коло, яке дуже важко розірвати. Необхідно створити навчальну базу, розробити підручники, посібники, укладати словники, розпочати викладання цих мов для охочих у місцях компактного проживання надазовських греків. Але наразі бракує фахівців, немає кому й немає де їх готувати, і не дуже зрозуміло, яким попитом користуватиметься викладання румейської й урумської мов серед школярів і молоді. Така ситуація триває останні десятиліття. Поки що значних позитивних змін у мовній ситуації надазовських греків не здійснено.

Попри невизначену і складну ситуацію з обома мовами надазовських греків, серед їхніх

нечисленних носіїв сьогодні є творча інтелігенція, яка пише літературні й музичні твори.

Причому серед урумів, які складають, як припускають дослідники, незначну, але більшість (бо за переписом населення немає розподілу на урумів і румеїв, є лише греки), літераторів значно менше, аніж серед румеїв. Найвідомішими є Валерій Кіор, Віктор Борота і Кирикія Хавана. Усі вони є нашими сучасниками. Вірогідно, що десь ще є майстри урумського художнього слова, які ще не є достатньо відомими.

Плеяда румейськомовних літераторів є набагато ширшою. Засновником сучасної

румейської літератури вважається Георгій Костоправ, якого було репресовано злочинним сталінським режимом. Його справу продовжили Леонтій Кир’яков, Антон Шапурма, Василь Бахтаров і багато інших. Сьогодні вірші румейською пишуть не лише досвідчені літератори, як-от Василь Папазов, Григорій Данченко, Анна Сагірова, але й з’являються талановиті новачки, наприклад, Микола Ахбаш, який не лише пише власні твори, але й перекладає з інших мов. У Сартані діє Грецький театр, у Ялті діє театральна студія. Чимало ентузіастів докладають свої зусилля для збереження своєї рідної мови й передачі її прийдешнім поколінням.

Починаючи з кінця 1988 року, у різних населених пунктах, де компактно проживають

надазовські греки в Донецькій області, відбувається фестиваль грецької культури «Мега

юрти» («велике свято»). Останнім часом він проходить один раз на два роки. Це прекрасна можливість продемонструвати творчість місцевих грецьких колективів, побачитися з друзями і знайомими. Цього року фестиваль «Мега йорти», як його тепер називають, проходитиме в Маріуполі.

Політичне й поліетнічне становище

Останнім часом ситуація ускладнилася російською агресією проти України. Декілька

сіл опинилися на тимчасово окупованій території. Яка там ситуація зі збереженням мов,

достеменно невідомо. Вірогідно, що в школах продовжують викладати новогрецьку мову.

Ще декілька сіл перебувають безпосередньо на лінії розмежування. Під час загострення ситуації вони страждали від обстрілів. Тож зрозуміло, що чимало мешканців залишили свої домівки, відтак кількість їхнього населення скоротилася, а для тих, хто залишився, пріоритетом є припинення обстрілів, ремонт постраждалих споруд тощо.

Щодо взаємин із місцевим населенням, яке за походженням переважно українське та

російське і здебільшого російськомовне, то якихось особливих рис непомітно. Загалом

надазовським грекам притаманна підвищена чутливість до присутності негреків у

товаристві. Зазвичай вони, греки, якщо ведуть розмову своєю мовою, то неодмінно

миттєво переходять на російську, якщо у їхньому товаристві з’являються ті, хто їх не

розуміє. Тож рівень толерантності з обох боків є, на мою думку, достатньо високим.